ПРОКО́ЛЮВАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. проко́лювати. Готовність риби визначають проколюванням одного з кусків її виделкою (Укр. страви, 1957, 117).
2. рідко. Дія за знач. проко́люватися. Завважила [Краньцовська] в своєї маленької дитини гарячку, що віщувала проколювання перших зубів (Март., Тв., 1954, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 204.