ПРОКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОКОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, док., перех.
1. Колючи (у 1 знач.), протинати що-небудь. Для зимового зберігання стручки перцю нанизують на нитку, проколюючи плодоніжки (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 185); Баба взяла голку й кілька разів проколола нею фото (Скл., Карпати, ІІ, 1954, 126); // Колючи, проникати куди-небудь або давати вихід чомусь. Я відчуваю, що мені проколюють шкіру голкою і впускають рідину (Ю. Янов., II, 1958, 128); В черевній порожнині [хворого] скупчується багато рідини.., яку доводиться час від часу випускати, проколюючи черевну стінку (Наука.., 12, 1953, 23); Духнович розмотав мокре ганчір’я з ноги. — Ого, рознесло, — сказав артилерист і покрутив головою. — Знаєш що, товаришу, давай я тобі проколю: воно вже визріло (Гончар, Людина.., 1960, 101); // Робити отвір у чому-небудь чимсь гострим, колючим. Я дуже схуд, і мені доводилось потай від бабусі проколювати в моєму поясі нові дірочки, щоб можна було стягувати його тугіше (Сміл., Сашко, 1957, 121); Для того, щоб дати правильний напрям шурупові, можна перед загвинчуванням його проколоти отвір шилом (Стол.-буд. справа, 1957, 201).
2. Уражати кого-небудь якимсь вістрям. [Настя:] Коли в тобі ще живе українська душа,.. свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем. На! (Н.-Лев., II, 1956, 456); — Соська проколов шаблею у спину їхній же сотник Остап Заблуда (Ле, Наливайко, 1957, 349); // Робити рану, розсікаючи тіло якимсь вістрям. Лихо прилучилось з одною матір’ю, як ховалась вона по лісах з маленькою дитинкою; так вона драла по гніздах пуцьвірінків, проколювала груди й давала дитинці ссати кров (Стор., І, 1957, 348); Алі оборонявся. Він проколов руку Нурлі і дряпнув Османа (Коцюб., І, 1955, 401); На праву п’яту він не ступав: мабуть, проколов у кущах (Сміл., Сад, 1952, 119).
3. перен. Проникати, проходити крізь що-небудь; прорізувати. Сонце вже встигло підбитися височенько і тонкими голками проколювало нову Матвійкову сорочку (Донч., VI, 1957, 255); Вниз відстрибне кошлате льотне поле,.. І веретенце злого літака Мигтливу товщу сизих хмар проколе (Бажан, І, 1946, 157); // також у сполуч. із сл. очі, погляд, розм. Проникливо дивитися на кого-небудь; пронизувати. Очі, ті зачаровані, огнисті очі, так і впивалися в Германа, так і проколювали його (Фр., VIII, 1952, 343); Дівочі очі.. проколювали гнівним поглядом недбалого тракториста (Ю. Янов., II, 1954, 152); Прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Збан., Переджнив’я, 1960, 347); // також у сполуч. із сл. душа, серце і т. ін. Сильно діяти, впливати на кого-небудь, викликати якісь почуття; уражати. Увіходячи в царину, силкувалась вона приподобити своє обличчя так, щоб не видно було, яка досада наче ножем проколола їй серце (Барв., Опов.., 1902, 152); Навіки віями мені ти серце проколола. І серце плаче… (Сос., II, 1958, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 205.