ПРОЛЕПЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док., перех. і без додатка. Вимовити неправильно, нерозбірливо (про дітей). Одарочка стала проти образу, пролепетала молитву і почала хреститись (Мирний, І, 1954, 213); Свириду Яковлевичу не довелося пролепетати рідній матері свого найкращого слова: день його народження став днем її смерті (Стельмах, II, 1962, 16); // Проказати що-небудь невиразно через хвилювання, переляк, збентеження і т. ін. — Замикайте все хоч на сотню замків, тільки не замикайте від мене своє серце, Христинко, — пролепетав парубок (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 18); — Товаришу ком-мандир! — заїкаючись пролепетав він. — Ле-бе-дя вкрали! (Збан., Крил. гонець, 1953, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 213.