ПРОЛЕТА́РІЙ, я, ч. Те саме, що пролета́р. На найнижчих лавках люди значніші, багатші, на середніх — люди середнього достатку, плебеї, на найвищих, крутих і тісних — простолюд, пролетарії (Л. Укр., II, 1951, 510); Вчора хлібороб, хазяїн, а сьогодні пролетарій — селянин неминуче попадає у ті сіті [капіталізму] й гине в нерівній боротьбі (Коцюб., III, 1956, 37); — Так, робітник. Робітник я, пролетарій. — Тимофій Стоян трусонув блискучою чуприною і рушив до соціал-демократа на трибуну (Довж., І, 1958, 47); — То нехай ота біднота, оті пролетарії багатіють теж! — вигукнув хтось уїдливо з гурту заможних хазяїнів (Шиян, Баланда, 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 214.