ПРОЛОЖИ́ТИ, ложу́, ло́жиш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що прокла́сти 3, 5. — То поїдьмо удвох. Поїдьмо?! — і питалася і разом настоювала пишна Гамзиха. — Підожди, душко, дай дорогу проложити. Там такі нетрі! такі пущі! (Мирний, IV, 1955, 159); [Річард:] Геть! Розступіться, дайте шлях! Інакше, я сам собі дорогу проложу! Гей, стережіться! (Л. Укр., III, 1952, 85); В житті нам доріжка легка та весела. Як сонечко світла, Щаслива та мила, Бо влада Радянська її проложила (Укр.. лір. пісні, 1958, 641); Не з добра то хтось проложив пісню: «Мати наша, мати! Не журись ти нами..» (Барв., Опов.., 1902, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 219.