ПРОЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. проло́млять; док., перех.
1. Ударами, пострілами і т. ін. робити отвір у чому-небудь, продавлювати щось; пробивати, продірявлювати. — Народ висадив браму і проломив стіну! — крикнули в палаці (Н.-Лев., IV, 1956, 38); [Загуба:] Живучий, чорт… [Роман:] А ти ж як думав? Гепнув раз та й годі! Ге, в мене череп міцний, — одним махом не проломиш… (Мам., Тв., 1962, 507); Бояри й воєводи власноручно проломили поміст у горниці (Загреб., Диво, 1968, 413); * Образно. Чого їй за себе боліти, коли все, що було доброго та живого в душі, так перетрухло та перемліло, такою корою покрилося, що нічому вже проломити її (Мирний, IV, 1955, 293).
2. Те саме, що прола́мувати 2. * Обраано. — Панове — розпочав тихим, спокійним голосом Іван.. — буря здвигається і над нашою країною, проломлює собі свобідну дорогу (Кол., Терен.., 1959, 239); Почув цю звістку Йван, панотців наймит, та й обібрався проломити Славкові дорогу [в люди] (Март., Тв., 1954, 276).
3. перев. док., перен., розм. Зламавши опір, проникнути, пробитися крізь що-небудь. Головна ж сила [лучників] мала стояти при входових дверях, щоб, у разі потреби, проломити ряди напасників (Фр., VI, 1951, 78); — Звідки та куди йдеш, чоловіче, та що чувати в світах? Чи правда, що їх [фашистів] під Сталінградом відрізано? І що наші фронт проломили, полки сибіряків на зарятунок ідуть? (Гончар, Циклон, 1970, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 219.