ПРОЛО́МЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРОЛОМИ́ТИСЯ, ломлю́ся, ло́мишся; мн. проло́мляться; док.
1. Від ударів певної зовнішньої сили або під вагою продавлюватися, руйнуватися. Насупроти столу, між череватою пічкою й другою стіною, притулився піл з чотирьох тоненьких драничок, таких хистких, що вони хиталися та вгиналися й тоді, як хто до їх підходив, немов перестерігали не накладувати [накладати] на їх нічого, щоб, бува, не проломилися (Мирний, IV, 1955, 287); До чого ж легко зітхнулося б Вадикові, якби опинився він зараз хоча б на один поверх нижче. Але підлога під ним, на жаль, не проломилася (Шовк., Людина.., 1962, 201); Новий залізобетонний міст на їхніх очах просів, проломивсь, з гуркотом завалився: вода збила бики (Гончар, Циклон, 1970, 188); // Власною вагою ламаючи що-небудь ламке, крихке, втрачати під собою опору; провалюватися. — Глядіть, тату, щоб ви справді не проломилися на цьому льоду! (Вол., Місячне срібло, 1961, 205).
2. Долаючи перешкоди, із зусиллям прокладати собі шлях, дорогу. Почулося нетерпляче сопіння, могутня вогнисто-руда туша, віючи на хлопців нетерплячою жаротою, проломлювалася просто на галявинку (Загреб., Диво, 1968, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 220.