ПРОМАРНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Безрозсудно, безглуздо витратити що-небудь, втратити через неощадливість, необачність. — І не думай, в голові собі не покладай йти заміж за цього Ломицького. Він забере твої грошики, промарнує, проп’є, програє в карти (Н.-Лев., VI, 1966, 57).
2. Прогаяти (час). Євгеній, сівши панувати В селі, на лоні самоти, Щоб якось час промарнувати, Новини здумав завести (Пушкін, Є. Онегін, перекл. Рильського, 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 222.