ПРОМЕЛЬКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Те саме, що промайну́ти 2. Він не примітив, що за тінь промелькнула повз його вікна (Мирний, IV, 1955, 126); І раптом знайома постать промелькнула серед перехожих, Максим зупинився від подиву (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 136); Коли Тимко відійшов, вона ще раз глянула йому вслід, і щось жалісливе промелькнуло в її очах (Тют., Вир, 1964, 294); Перед очима Настиними промелькнуло, мов теперішнє, що робилося літ дванадцять назад (Мирний, IV, 1955, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 224.