ПРОМИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех і неперех. Те саме, що промайну́ти 2, 3, 4. Промигнув, щось белькочучи, якийсь дядько, а ми все стрибали на розпластаних конях униз (Панч, II, 1956, 63); Хата тісна; треба нову ставити, — промигнуло в думці (Мирний, II, 1954, 247); Ластівка стрілою Попід хмару промигне (Фр., XIII, 1954, 166); Час іде.. дуже тихо, — то, ніби, разом як промигне кілька годин, і знов ледве точиться (Вовчок, І, 1955, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 227.