ПРОМИГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш. Док. до миготі́ти. — Нас ви знищити хотіли? Та самі ж промиготіли так, як тої тіні тінь… Ось вам край хотінь (Тич., II, 1957, 202); Вони [козаки] промиготіли по греблі поміж вербами, як спиці в колесі (Головко, II, 1957, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 227.