ПРОМИ́МРИТИ, рю, риш, перех. і неперех. Док. до ми́мрити. — А куди ти? — Я вже волам заложив, — спинив його у сінях Трохим. — Там… Пріська.., — промимрив Данило і побіг надвір (Л. Янов., І, 1959, 191); Він промимрив собі під ніс щось таке невиразне, що зрозуміти його було неможливо (Донч., І, 1956, 58); Черкашин промимрив щось незрозуміле, мабуть, це була подяка (Дмит., Розлука, 1957, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 228.