ПРОМИНА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПРОМИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. і без додатка. Проходячи, проїжджаючи і т. ін., залишати кого-, що-небудь позаду або збоку; поминати. Застукотіли колеса, проминаючи будинок… (Мирний, І, 1949, 386); Дівчата проминали лопушистий, густий буряк, ішли до молотарки (Горд., Заробітчани, 1949, 119); Ми.. вже проминули будку з музикантами, як вона [панночка] раптом повернула назад (Л. Укр., III, 1952, 613); Комбриг проминув бійця і вийшов на пагорб (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 10); // Долати який-небудь простір, територію, переходити через приміщення і т. ін., залишаючи їх позаду. Вони проминули першу кімнату і ввійшли до другої (Смолич, Ми разом.., 1950, 35); Літак проминув широчінь океанську (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 90); // неперех. Взагалі проходити, проїжджати і т. ін. де-небудь. Хмарка понад нами промина (Крим., Вибр., 1965, 267); Не знав, не бачив [Кармель], як переїхав чистим полем, як проминув темним гаєм, тільки все поганяв та й поганяв (Вовчок, І, 1955, 353); Проходили вози Данилового війська. Ось проминув уже останній віз і за ним загін дружинників (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 289); // тільки 3 ос., неперех., рідко. Проноситися у полі зору того, хто їде, біжить або йде мимо, залишаючись позаду або збоку кого-, чого-небудь. Надворі лютий морозний вітер, бо на степових станційках, що проминають на очах, люди ховають голови в кожухи (Ірчан, II, 1958, 364).
2. перех. і без додатка. Рухаючись, ненароком або навмисне обминати кого-, що-небудь і не звертати уваги на когось, щось. Він ухопив за рукава кількох товаришів, що проминали, розходячись із зборів. — Назад! Збори треба продовжити! (Смолич, Мир.., 1958, 241); Казали звернути через лощинку, а вона якось лощинку тую проминула (Вовчок, VI, 1956, 326); Жінка молода несе тобі обід. За нею дівчинка біжить ясноволоса, Біжить, аж падає, — проте не промине Волошки синьої… (Рильський, Поеми, 1957, 24); Зрозумів [Сиволап], що він давно вже проминув власну хату і опинився аж у Куті (Ткач, Плем’я.., 1961, 34); // Проходити осторонь чого-небудь або регулярно відвідувати щось. [Бублейниця:] Чи то можна проминути хату моєї дорогої кумоньки.. Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими іменинами (Н.-Лев., II, 1956, 504); // Непомітно проходити повз кого-, що-небудь. Легко проминули [Бринза і Задорожний] пости і почали спускатися до Дністра (Петльов., Хотинці, 1949, 23); // перев. у сполуч. із запереч. част. не, перен. Приділяти кому-небудь увагу, піклуватися про когось. «Казбек» полковник роздає, Й мене не проминає (Воскр., Цілком.., 1947, 20); Тим і громада його поважала і любила, що малої дитини не промине, не сказавши доброго слова (Свидн., Люборацькі, 1955, 7); Бригадирові на базар мішок одвезеш і себе не проминеш. Бригадирові барди доставиш і себе не забудеш (Горд., Дівчина.., 1954, 206); // перен. Навмисне або мимоволі залишати щось поза увагою. Як зацвіте пишна рожа, так усіх позабуваєш, усі [квіти] проминеш, а тільки на неї і дивився б усе (Кв.-Осн., II, 1956, 311); Мар’яна нічого не відповідала Каленику Романовичу, проминула й незадоволення Рубіна (Сенч., На Бат. горі, 1960, 31); Він нічого ніколи не пропустить, бо всім цікавиться, завжди помітить все, що інші проминуть (Коп., Сон. ранок, 1951, 105); // перен. Навмисне уникати чого-небудь, обходити щось, не згадувати в розмові. Сьогоднішню сторінку своєї.. біографії.. Іван Шумило до самої старості перегортатиме якнайшвидше або й зовсім проминатиме (Довж., І, 1958, 81); — А що ж ти тепер робиш, Романе? — спитала й вона. Роман загомонів швидко, мов поспішаючися мерщій проминути це питання (Гр., II, 1963, 268); // перен. Мимоволі пропускати що-небудь (в друкованій продукції, виступах, мистецьких роботах і т. ін.). Вона [стаття] писана трохи нашвидку. Через те Ви дещо проминули, наприклад, негромадську лірику у Конопницької (Л. Укр., V, 1956, 431); Кожен перекладач може при вдалому взагалі відтворенні іншомовного оповідання, п’єси, поеми, вірша і т. ін. проминути ту чи іншу рису оригіналу (Рильський, IX, 1962, 95); Деталі до своїх композицій Куткін добирає старанно, уважно, намагаючись не проминути вагомого (Мист., 5, 1966, 32); // тільки док., у сполуч. із запереч. част. не і інфін., перен. Не пройти байдуже повз що-небудь, не пропустити можливості зробити щось, скористатися з чогось. Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс. Веселе школярство не проминуло із того посміятись (Мирний, IV, 1955, 109); Коли б Причепа був справжній цехмістер, а не тимчасово заступав відсутнього, він не проминув би задратися з Кузьменком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 194); На відміну від безплідних кучугур, земля тут була така, що могла б усе родити, і Галя не проминула цим скористатися (Гончар, Тронка, 1963, 299).
Не промина́ти (не промину́ти) наго́ди — те саме, що Не мина́ти (не мину́ти) наго́ди (див. мина́ти). Отець превелебний.. не проминув нагоди приголубити вдовицю (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 31).
3. тільки 3 ос., неперех. Закінчуватися, проходити (про час, життя, його періоди, події і т. ін.). Рік за роком лине, проминає, Не верта учитель до Ефеса. Аж на сьомий рік вернув учитель (Фр., XIII, 1954, 277); День чудесний проминає, А за ним ще кращі дні Попливуть, мов теплі хвилі (Воронько, Три покоління, 1950, 13); Жнива були й проминули. Осінь наступає (Рудан., Тв., 1959, 79); [Д і д:] Ах, швидко молодість моя.. промайнула! Пора ж кохання проминула Ще швидше (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 224); Проминули часи суму, непевності, можна й голоті посміятися (Ірчан, II, 1958, 403); Проминуло за весною літо, — все навколо золотом повите (Забіла, Поезії, 1963, 29); // безос. Проминуло доброї півгодини, аж двері ванькирчика знов одчинилися (Коцюб., І, 1955, 254); Поки хлоп’ята ж ото забрели та потихеньку до лебедів підходили, чималенько часу проминуло (Вишня, II, 1956, 242); // Поступово зникати, слабшати (про фізичний і психічний стан). Радощі проминали і журба втихала (Вовчок, І, 1955, 242); Не журись! Скільки б серце не тужило — вір, що туга промине (Крим., Вибр., 1965, 292); До рана гарячка в мене проминула, молода сила перемогла (У. Кравч., Вибр., 1958, 392).
4. також безос., неперех., кому. Минати, сповнюватися (про досягнення ким-небудь певного віку). Двадцять і три роки проминуло вже їй [Оксані] (Л. Янов., І, 1959, 32)
ПРОМИНА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПРОМ’Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., перех.
1. М’яти (звичайно льон або коноплі), відділяючи кострицю від волокна; // М’яти дуже добре; розминати. Пром’яти глину.
2. Робити розминку ногам, тілу і т. ін., сприяючи їх життєдіяльності. Піхота проминала ноги, скачучи й борюкаючись (Ю. Янов., І, 1958, 143); — Ну-бо, хлопчики, встаньте. Під сіном лопати. Доведеться нам усім пром’яти крижі (Логв., Давні рани, 1961, 172); // Примушувати рухатися, ходити для розминки (про собаку, коня).
3. перев. док. Торкаючись чого-небудь, зробити ум’ятину; пом’яти. Зробивши п’ятірнею хапаючий рух, пром’яв [Боженко] добре-таки карту в районі розташування противника (Довж., І, 1958, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 228 - 229.