ПРОМО́ВЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до промовча́ти; // промо́вчано, безос. присудк. сл. В протоколі не промовчано навіть, що секції [розтин] доконали ті самі три лікарі, що за життя лічили його (Фр., II, 1950, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 236.