ПРОМОЛИ́ТИ, молю́, мо́лиш, перех. і без додатка, док. Молити якийсь час. Цілий рік із свого піввіку, ні на мить не одхиляючись, промолила [мати] їх [зображення святих на іконах], згорнувши в покорі натруджені руки (Головко, II, 1957, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 237.