ПРОМУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОМУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, перех. і неперех. Док. до муркота́ти, муркоті́ти. У кутку промуркотав кіт; Рабин промуркотів ще якусь молитву, а відтак перший кинув невеличкий срібний гріш до видовбаної в камені ямки (Фр., V, 1951, 265); — Ти один, Стьопо? А де ж Ляля? Степан промуркотів щось невиразне і заточився через поріг просто на тещу (Загреб., Спека, 1961, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 238.