ПРОМІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОМІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., за що, на кого — що і без додатка.
1. Віддавати яку-небудь річ, одержуючи за неї іншу; обмінювати. Ясько вчив мене промінювати гроші на цукерки, яблука, горіхи (Фр., IV, 1950, 208); — Я тобі дерев’яні шаблі робив, а ти промінював їх у куркуленків за сало та гречані оладки (Тют., Вир, 1964, 228); Становому подобався молодий Чіпчин жеребчик, котрого тесть подарував. Дмитренко й пристав: проміняй та й проміняй! (Мирний, І, 1949, 374).
2. Відмовляючись від кого-, чого-небудь, віддавати перевагу іншому. Цей блискучий панич розлучився з безжурним порожнім життям, проміняв свою кар’єру на становище сільського крамаря! (Коцюб., І, 1955, 254); [Ромодан:] Ніколи не думав, що ви проміняєте дослідну станцію на канцелярію… (Корн., II, 1955, 313); Проміняв [Павлик] Євгешку, безповоротно проміняв на Олесю (Донч., VI, 1957, 43); * Образно. Молодеє лихо! якби ти вернулось, Проміняв би долю, що маю тепер (Шевч., І, 1963, 138).
◊ Проміня́ти ши́ло на шва́йку (на ми́ло, на мотови́ло) див. ши́ло.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 232.