ПРОНО́ЗУВАТИЙ, а, е, розм. Те саме, що проно́зливий. Розумний та пронозуватий о. Сава якось зумів з дияконів вийти на попа на маленьку парафію (Н.-Лев., IV, 1956, 49); Він не полюбляв партнера, бо той.. був.. улазливий і пронозуватий (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 207); // Який виражає пронозливість. Гострі пронозуваті очі в його мов потопали за гладкими щоками, що так і лисніли від жиру (Гр., І, 1963, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 244.