ПРОНЮ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОНЮ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка. 1. Нюхаючи кожну річ окремо, відчувати її запах.
2. перен., розм. Дізнаватися про що-небудь, вивідувати щось. — Треба перевірити Яська, — вставив я своє слово. — Може, він Борисом засланий до нас, щоб пронюхувати (Чаб., Катюша, 1960, 54); Пронюхали в селі, Що Солопій горох посіяв на ріллі (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62); Коли б Свербик не пронюхав небезпеки і не зник з горизонту зовсім (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 245.