ПРОПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПА́СТИ, паду́, паде́ш; мин. ч. пропа́в, па́ла, ло; док. 1. Загублюватися, втрачатися через недбалість, недогляд, крадіж і т. ін. У казармі почала пропадати одежа: в одного вкрали сорочки, у другого свиту (Н.-Лев., II, 1956, 102); Писав [Черкашин] на Хімки, листи пропадали (Дмит., Розлука, 1957, 164); Книжки дорогою пропали, а лист прийшов дуже пізно (Л. Укр., V, 1956, 100); Павло зліз із печі і став зазирати то під стіл, то під піл, то попід лави. — Чого шукаєш?.. — Чоботи десь пропали (Тют., Вир, 1964, 367); // перев. недок., у сполуч. із запереч. часткою не. Не зникати, бути весь час у наявності. Добро не пропадає, а зло умирає (Укр.. присл.., 1963, 161); Не пропадає ніщо без останку: всі речі, розпавшись, Тільки вертаються знов до запасів матерії вічних (Зеров, Вибр., 1966, 130).
2. Бути відсутнім якийсь час. Він дедалі робився усе смутніший та смутніший, став часто пропадати на цілу ніч… (Мирний, І, 1949, 326); Мати увійшла в хату, гримнула: — Шатаєшся там, шибенику, пропадаєш цілими днями, ось я тобі віника всучу (Чаб., Катюша, 1960, 57); // Іти куди-небудь, вирушати звідкись, не повертаючись назад. Кладільник Петро зник з Махнівки, подавальники десь пропали (Н.-Лев., VII, 1966, 177); Напередодні свят налагодив [Остап] косу, харчів торбу та й пропав з дому (Головко, II, 1957, 400); // тільки недок. Перебувати де-небудь, бути у когось якийсь час або час від часу. Ми довго в морі пропадали, Прийшли в Дар’ю, на якор стали (Шевч., II, 1953, 76); Гуща часто десь пропадав. Повертався заболочений весь, мокрий, але веселий (Коцюб., II, 1955, 70); У Андріяна тепер і пропадав цілими днями Кирило (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 205); Хоча б раз запитала [жінка], де це я вечорами пропадаю, і то легше було б мені на серці! (Вільде, Винен.., 1959, 7).
◊ І слід пропада́є (пропа́в) за ким, чий; І чу́тка пропа́ла за кого; Пропа́в бе́звісти (без чу́тки); Пропа́в, яв дим [із ко́мина] (соба́ка на я́рмарку, ка́мінь у во́ду); Пропа́в, як у во́ду (під зе́млю) впав — хтось безслідно зникає (зник) або загублюється (загубився). А лукавих, нечестивих І слід пропадає, — Як той попіл, над землею Вітер розмахає (Шевч., І, 1963, 339); Вранці вони встали, а за Іванком і слід пропав (Казки Буковини.., 1968, 50); — Глянула через тин, а її, мої сусідоньки, і слід пропав (Коцюб., І, 1955, 263); [Кобзар:] Одного [сина] хвороба звалила, другого татарва в полон узяла, — так за його і чутка пропала… (Мирний, V, 1955, 88); [Батура:] Я шукав тебе, відповіли — безвісти пропав (Корн., II, 1955, 211); Минуло ще два роки.. — Доброго ранку, Кузьмичу!.. Які вісті! — Погані. Син пропав безвісти в Карпатах (Довж., І, 1958, 431); — Його [громадський земельний фонд] в двадцятому [році] голова комбіду, комуніст відстояв для тих, хто пропав без чутки (Стельмах, II, 1962, 292); «Як хочеш знати, я Трохим», До неї парубок озвався І з словом сим пропав, як дим, І більш до неї не являвся (Рудан., Тв., 1959, 61); — Держись.. батька, — пригрозив він йому, — а то пропадеш, як собака на ярмарку! (Панч, II, 1956, 115); Зловлено його.. аж на румунській границі, а Замєховський пропав, як камінь у воду (Фр., II, 1950, 241); Пропав Стьопка, як у воду впав… (Мирний, І, 1949, 203); За Василя ніхто більше не чув, пропав, як під землю впав (Федьк., Буковина, 1950, 60); Як (мов, на́че і т. ін.) крізь зе́млю пропа́сти — те саме, що Як (мов, ні́би і т. ін.) провали́тися (піти́) крізь зе́млю (див. земля́). Треба вам сказати, що як тільки прикотив возик з писарем, то усі.. наче крізь землю пропали (Вовчок, VI, 1956, 232).
3. Зникати з поля зору, робитися невидимим; щезати. Стежка лагідно здіймалася вгору і пропадала місцями в густих лопухах (Коцюб., II, 1955, 394); Вгорі кружляв хижокрилий половик, піднімався високо, бив крилами, закручував щораз менші круги й пропадав у хмарах (Кобр., Вибр., 1954, 156); Поїзд рвонувся після третього дзвінка й пропав на далеких рейках (Ю. Янов., І, 1958, 114); // Стікаючи куди-небудь, зникати з поля зору (про воду). То пропаде вода між камінням і вурчить десь в глибині, то знов вискочить, засміється (Хотк., II, 1966, 44); // Танучи, зникати (про сніг). Де ще дуже в холодку зостався сніжочок, так і той усе потроху пропадав (Кв.-Осн., II, 1956, 225); У вас холоди, а у нас нині відлига, мокро страх, слизько, сніг пропадає (Коцюб., III, 1956, 171).
◊ Пропа́сти з оче́й — зникнути з поля зору. Та й поступав [ведмідь] до гаю, вгинаючи землю під ступою… І вже сам пропав з очей, а важка ступа ще оддавала по полю!.. (Вовчок, І, 1955, 384); З горба на прощання ще оглянуться [заробітчани] — крикне, мов курликне, котрийсь та й пропадуть з очей за горбом (Головко, II, 1957, 397).
4. Зовсім затихати, робитися нечутним (про звуки). Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Тют., Вир, 1964, 472); Отаман сміється лукаво, пропадає в тумані той сміх… (Сос., І, 1957, 380); Він хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору аж до крайнеба,.. але раптом почув, що його голос пропав би у сих просторах, як комариний писк… (Коцюб., II, 1955, 318).
5. Безповоротно втрачатися. [Старшина первий:] Купили хріну, треба з’їсти; плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали [купували]; грошам не пропадать! (Шевч., І, 1963, 96); Що з воза впало, то вже пропало (Укр.. присл.., 1963, 196); [Xрапко (сам):] Якби уважив на сльози [молодиці] — пропали б мої 200 рублів з процентом, а то грошики дома будуть… (Мирний, V, 1955, 131); // Зникати, втрачатися внаслідок хвороби, старіння і т. ін. (про силу, здоров’я тощо). По-старому возив Матвій залізні цебра у ливарні, але з кожним тижнем почував, що сила пропадає (Ірчан, II, 1958, 293); Блискучі карі очі наче погасли, лице постарілось, рум’янець пропав (Н.-Лев., II, 1956, 200); Був я трохи спочив на селі літом — та як вернувся додому та вскочив одразу у всякий клопіт та працю, так здоров’я й пропало (Коцюб., III, 1956, 311); // Утрачати свіжість, привабливість. Бачив я,.. Як ту вродницю [вродливицю] побідну Лихо заїдало. Й молоде та пишне тіло Дарма пропадало (Щог., Поезії, 1958, 55); — Хіба ж усі хороші йдуть за паничів..? ..Буде хороша, як тая квітка, а таки йде за хлібороба; і у полі з ним робить, і дома порається, і краса її не пропала (Кв.-Осн., II, 1956, 428); // Зникати, псуватися під впливом чого-небудь (про сон, апетит, спокій, гарний настрій тощо). Царем увійти, царем глянути і, як цар, покорити. Але уявляв собі [Юріштан] погляд Катерини в сю хвилю… Як вона скине здивовано-іронічними очима і кутиком уст посміхнеться… Пропадала вся охота Юрішкова при сій гадці (Хотк., II, 1966, 114); Хай горять, я палю їх свідомо, і з трояндами цими нехай пропадають сумніви, утома й марних сліз непотрібний одчай (Сос., І, 1957, 241); Все обридло, надоїло, — І пропав благий спокій (Фр., XIII, 1954, 17); З долею битися — Сон пропаде… (Л. Укр., І, 1951, 49); // Утрачати спокій, захопившись, перейнявшись чим-небудь. — З малих літ, ще як перший «Фордзон» в’їхав у село, отоді я пропав, дівчата. Якби не той перший трактор, давно вже був би десь завгаром (Гончар, Тронка, 1963, 266); // Переставати виділятися (про материнське молоко). — Ти не журись, бо од журби молоко в грудях пропадає (Григ., Вибр., 1959, 247); Дитинка народилася маленька й кволенька, не сподівалися, що вона й виживе. До того ж, у Варвари пропало молоко (Перв., Дикий мед, 1963, 92); Ощенилася породиста сучка Гарецького, але в неї пропало молоко (Кочура, Зол. грамота, 1960, 341).
6. Гинути (звичайно передчасно) від нещасного випадку, внаслідок убивства, вмирати від хвороби, катувань і т. ін. (про людей та інші живі істоти). Пан, вернувшись, занедужав. Стогне, пропадає (Шевч., І, 1951, 372); — Пан наробив нами, надурив з нас… А нам хіба з голоду пропадати? (Мирний, І, 1949, 343); [Конецпольський:] Та ти ж пропадеш! Такий молодий, хоробрий, у тебе жінка, і син, кажеш, є маленький. Саво, мені тебе жалко. Пожалуй сім’ю свою! (Кост., І, 1967, 191); А вчора знов: найкращий віл пропав!.. Та ще хоч би як там пропав, а то задавився (Гр., II, 1963, 457); — Не тямлю собі і не знаю, як я опинивсь у холодній.. і там трохи не пропав, не ївши, не пивши (Кв.-Осн., II, 1956, 296); Він узяв руки зв’язані Давидові й потяг догори, надавивши одною ногою на плечі. Стиха, дужче. Давид ахнув і застогнав. Попустив Тягнирядно. — Ну, що ж, Давиде, оце ж так до світу будемо. Доки не пропадеш (Головко, II, 1957, 166); Застеля дерева Сивий дим, Щоб пропала гусінь Назавжди (Бойко, Ростіть.., 1959, 15); // Псуватися, засихати, в’янути або зовсім гинути від надлишку чи нестачі вологи, внаслідок захворювання, від шкідників і т. ін. (про рослини). Далі у дворі повз будинки в’яне ріденька травиця та чубок.. деревців пропадає (Вовчок, І, 1955, 373); Дерево в корі швидко пропадає: черва його точить (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 40); — Пропав хліб по долинах, а решта погнила, бо дощі йшли два тижні, і не можна було хліба висушити (Н.-Лев., II, 1956, 405); Пропали парості, та не пропав корінь (Мирний, І, 1954, 359); Трави пропали, Хліб погорів… [під час посухи] (Черн., Поезії, 1959, 63); // Гинути внаслідок перезрівання (про злакові культури, плоди фруктових дерев, ягідних кущів і т. ін.). — Тут [у лісі] ніщо не сміє пропасти! Ні лісковий горіх, ні малина, ні гриб… (Томч., Готель.., 1960, 255); [Xоменко:] Пропаде просо! Перестигне і потече як вода (Мороз, П’єси, 1959, 143); // Ставати непридатним для вжитку, використання. Йому більше вже хотілося хмар і дощу, ніж сонця. Чорт бери сіно, нехай пропадає!.. (Коцюб., II, 1955, 397); — Набрав [Вихтір] повні міхи води і давай грати… Ну, думали [хлопці], пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках (Тют., Вир, 1964, 208); Завдяки своїй твердості букові скрині не пропали за століття (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 65); // перев. недок. Залишатися без використання. — Даремно земля пропадає, — а ми б [кріпаки] її, як квітку ту, причепурили… (Мирний, IV, 1955, 214); Він замислюється про цю силу [води], що од якоїсь там палеозойської ери і до цього часу пропадає не використана (Трубл., І, 1955, 114); — Спите тут, не вишукуєте. Стільки морської трави пропадає по узбережжю, а в них худоба дохне! (Гончар, Тронка, 1963, 7).
7. Перебувати або опинятися в скрутному чи безвихідному становищі, яке загрожує катастрофою, загибеллю і т. ін. — Люди добрі, — благала Соломія, стоячи на колінах, — змилуйтеся, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо (Коцюб., І, 1955, 369); Каже зайчик-побігайчик: — Пропадаю, Бо учора Біля бору Сталось горе — Гнав мене Лис І у поле, І у ліс, Загубив я шапку, Покалічив лапку (Стельмах, V, 1963, 348); От-от бугай настигне; от-от простромить рогом наскрізь Максимову спину… Аж ось і тин від генеральського двору — нікуди бігти… пропав Максим!.. (Мирний, І, 1949, 212); І вже робітник наближається до нього, впевнено відбирає револьвер з закляклої руки. Пропав! В ораторових очах порожнеча (Довж., І, 1958, 59); // тільки док., у сполуч. із запереч. часткою не. Зуміти добре влаштуватися в житті, досягти бажаної мети і т. ін. В кого він тільки вдався такий? В кого ж, як не в батька. І в Гната добрішає й добрішає серце до свого норовистого чуприндиря. Цей не пропаде на світі (Стельмах, І, 1962, 545); // В силу життєвих обставин або через безвілля морально опускатися, переставати дотримуватися загальноприйнятих норм у поведінці, діяльності і т. ін. — А що, Нечипоре?.. Хіба хочеш так пропасти, як і батько твій? Так пропадай же собі як знаєш, а я знаю, що поки я жива, так не дам тобі волі шлятися та п’янствувати (Кв.-Осн., II, 1956, 103); [Палажка:] От хоч возьми Хвеньку: зовсім з пуття збилася; так і пропаде! (Мирний, V, 1955, 222); — Пропадеш, хлопче, як потягнешся за совістю свого тата. Не доведе він тебе до добра. Маму, свою маму слухай: вона мучениця у вас (Стельмах, II, 1962, 123); — Пропав чоловік!.. Ніколи ж такого не було, а це на тобі. — Де він так набрався? (Тют., Вир, 1964, 136); // Томитися, страждати, мучитися в неволі, тюрмі і т. ін. — Єсть у мене брат єдиний У неволі вражій! У Криму десь пропадає (Шевч., II, 1963, 151); — Який же козак з того, хто кинув у біді товариша? Кинув його, як собаку, пропадати на чужині? — гукнув Тарас, звертаючись до запорожців (Довж., І, 1958, 254); — Наш прямий обов’язок громади — захищати своїх членів. Бо це з кожним з нас може трапитись: купив, а воно крадене. І що ж, безневинно пропадати? (Головко, II, 1957, 58); [Андрій:] Ні, я не можу розрізнитися з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (Кроп., І, 1958, 459); // Знемагати від нудьги, журби (перев. викликаної самотністю або нецікавим чи обтяжливим оточенням). — Чи так, чи інак, а ми не дамо вам пропадати з нудьги; ми витягнемо ваших дам з затвору,.. заведемо танці,.. пікніки, — говорив другий молодий офіцер Погожаєв (Н.-Лев., III, 1956, 137); — Коли б не божий чоловік, то довелось би з нудьги пропасти між плаксивим бабством. Той, спасибі йому, розважить таки інколи душу козацькою піснею та й на божий мир дивиться по-людськи (П. Куліш, Вибр., 1969, 131); По весіллі Гнат став наче спокійнішим. Він чув, що йому треба рятуватись, щоб не пропасти з туги, що ввесь його рятунок у праці (Коцюб., І, 1955, 26); // Будучи загарбаним, поневоленим, занепадати. Як розбитий човен безталанний Серед жовтих пісків погибає, Так чудовий сей край богоданний У неволі в чужих пропадає (Л. Укр., І, 1951, 68).
◊ Все пропа́ло — хтось потрапив у безнадійне, безвихідие становище. — Що тепер я?.. Людський попихач, наймит?.. Пропало… все пропало! (Мирний, І, 1949, 260); Все пропало!.. Жах обхопив в одній хвилі, як вогонь обхоплює сухий солом’яний стіг. — Гей, тікаймо! (Хотк., II, 1966, 239); Не все [ще] пропа́ло: а) хтось сподівається вийти із безнадійного, безвихідного або скрутного становища. — Що ж тепер, Галю?.. — Шкода… засватана вже я!.. Знаєш що, Чіпко?.. Може, ще не все пропало… Я скажу матері… може, вона батька вмовить… (Мирний, І, 1949, 341); б) хтось хоче вірити у можливість виходу когось іншого із безнадійного або скрутного становища. — Он, кажуть, помилування уже оголосили для тих, хто добровільно вийде з лісів. — Ох, не для мене то, Вусте. Багато на душу взяла. — Не все ще пропало, Ганно. Ще не пізно світ собі розв’язати (Гончар, II, 1959, 260); Пропа́сти ні за поню́шку (по́нюх) таба́ки (тютюну́) див. поню́шка і по́нюх.
8. перев. недок. Жити нужденно, надголодь, терпіти нестатки, злидні; злидарювати. Сама жила — пропадала, в колгосп пішла — заможна стала (Укр.. присл.., 1955, 377); Мужики без землі пропадають, А дворяни ще й раді тому, Що дешевше вони наймають Мужиків на роботу свою (Пісні та романси.., II, 1956, 282); // Знемагати в наймах, від підневільної праці і т. ін. — Живуть [люди], ходять собі, на божий світ дивляться, а я отут над чужою роботою пропадаю (Вовчок, І, 1955, 264); А не схочеш, мамо, встати, Так одна сирітці річ: В чередничках пропадати Літо й осінь, день і ніч (Щог., Поезії, 1958, 251).
◊ Пропада́ти про́падом — терпіти страшні нестатки; жити в злиднях; бідувати. — Плакала я, плакала, гірко горювала, п’ять літ пропадом пропадала (ото поки діти трохи піднялися..) (Григ., Вибр., 1959, 30); Вони разом згинали коліна, благаючи бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають (Коцюб., II, 1955, 336).
9. Зводитися нанівець (про працю, зусилля і т. ін.). — Голодна [земля] не хоче родити. А що вродила, все забрав пан. — Пропада твоя праця… А на той рік знов ідеш до пана, сам себе дуриш… (Коцюб., II, 1955, 71); Бодай тебе, Ївго, з твоєю правдою! Наробила була сим словом такого, що трохи вся твоя праця не пропала (Кв.-Осн., II, 1956, 289); Поглядають усі на Чорногору — чи не суне звідти несподіваною хмарою, чи не пропала робота цілого дня (Хотк., II, 1966, 340); // у сполуч. із сл. даром і запереч. часткою не. Приносити кому-небудь користь. — Ні, ні, дядьку Мусію, нема про це що й казати!.. Тяжкі уроки даром не пропадають (Головко, II, 1957, 408); Ці думки, мрії і роздуми не пропадали для хлопця даром (Сенч., Опов., 1959, 25); // Минати марно, без користі для кого-небудь, не приносити комусь задоволення (про час). Літа мої молодії Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють… Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі? (Шевч., І, 1963, 15); — Вся ж зима з довгими ночами пропадала задарма. Звечора було як заляжеш спати, то аж боки заболять до ранку (Коцюба, Нові береги, 1959, 367); — Коли вже не поїхали на сьогодні нікуди, пропав у вас вечір, так нехай пропадає до кінця (Хотк., І, 1966, 52); // Не здійснюватися, не вдаватися з яких-небудь причин (про план, задум і т. ін.). Зараз такий йде дощ, як з відра. Гримить. Невже пропало гуляння? (Коцюб., III, 1956, 310); Взяти рів тепер було — «раз плюнути». А от Корнюху згребти, — ще хто зна. Добре, як до рукопашної дійде, а як зарані втечуть? Пропала вся справа (Головко, II, 1957, 245).
10. тільки недок., за ким, розм. Кохаючи, побиватися за ким-небудь. Я його од першого разу покохала. Вже я з того весілля за ним пропадаю (Вовчок, І, 1955, 195); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком, та старі й чути про це не хотіли (Кобр., Вибр., 1954, 193); // Маючи ідеал, пориватися, прагнути до нього. Як на злість, усе їй подобалося в того смішного дивака: і його ріст (сама маленька, пропадала за чоловіками високого росту), і його засмагле.. обличчя (Вільде, Сестри.., 1958, 379).
11. розм., рідко. Бути більше непотрібним. Як сніг упаде, то й пастух пропаде; як сніг розтане, то й пастух устане (Укр.. присл.., 1963, 234).
◊ Або́ (чи, хоч) пан, або (чи, хоч) пропа́в див. пан; Бода́й (щоб, хай, неха́й) ти (він, вона́, воно́, вони́ і т. ін.) пропа́в (пропа́ла, пропа́ло, пропаде́, пропа́ли і т. ін.), лайл.: а) уживається як проклін на адресу кого-, чого-небудь. — Оце завіз мене в Западинці, бодай вони пропали! — кричала Кайдашиха на весь яр, — Трохи в’язів не скрутила (Н.-Лев., II, 1956, 317); — Жук укусив. Мережаний жук, щоб він пропав! (Мирний, І, 1954, 178); Назустріч мені з шумливого, різношерстого натовпу виривається квоктання якоїсь старої пані. А щоб ти пропала, довготелеса відьмо!.. (Кол., На фронті.., 1959, 34); б) (тільки із сл. воно) уживається як вираз, що передає досаду, гнів з приводу чого-небудь. — Якого біса мені тут сидіти! — здивувався Бульба, звертаючись до Товкача. — Щоб я став гречкосієм, пічкуром. Доглядати вівці та свині та з жінкою бабитися! А хай воно пропаде (Довж., І, 1958, 220); Де [вже] моє́ (ва́ше, на́ше і т. ін.) не пропада́є (не пропада́ло) — уживається, коли хочуть підкреслити неминучість збитків, утрат. — Сими днями сподіваюся бочку [риби] розпродати; а там коли з півбочки й пропаде — невелика утрата… Де наше не пропадає! (Мирний, III, 1954, 79); — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру, — розщедрився Плачинда, сердито ворушачи ніздрями і клешнями вусів. — Аякже, на себе, де вже моє не пропадало! (Стельмах, І, 1962, 117); Пиши́ [все] пропа́ло див. писа́ти; Пропади́ воно́ пра́хом див. прах; Пропади́ (пропа́ло б, пропа́ли б, неха́а#би пропа́ло і т. ін.) ти (ви, воно́, все і т. ін.) про́падом, лайл.: а) уживається як вираз, що передає досаду, гнів з приводу чого-небудь. Хома знов сердився. — Пропади ти пропадом… Одному все, другому нічого (Коцюб., II, 1955, 18); — Хоч роби, хоч не роби, все їдно [одно], все злидні, все горе, все проклята доля!.. Покинула б усе, — й хату, і дітей, — пішла б на край світа, нехай би все пропадом пропало, нехай би хата згоріла, нехай би діти померли! (Григ., Вибр., 1959, 200); — Спасибі, хоч ти до нас заходиш, Хомо. Мій мовчить цілими днями, як деревина. Пропало б воно пропадом, отаке життя, — горювала Явдоха (Тют., Вир, 1964, 371); б) (тільки із сл. т и, в и) уживається як проклін. Все їм мало, оцим голодранцям, вже й Гаркушин хутір їм поперек горла став! Пропадом би ви пропали, торбешники вічні! Душа волала протестом, лютою, переконаною в своїй правоті ненавистю (Гончар, II, 1959, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 247.