ПРОРИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОРИ́НУТИ, ну, неш, док. Проходити, прослизати крізь що-небудь, попід чимсь і т. ін. Наполовину ущерблений місяць, швидко проринаючи крізь хмари, давно скотився вже за подніпровські кручі (Ле, Право.., 1957, 154); Тюха слухняно метнувся до хлопця, вихилився, щоб ухопити своїми чіпкими клешнями, але Сивоок в’юнко проринув у нього попід руками (Загреб., Диво, 1968, 56); // перен. Виявлятися якими-небудь зовнішніми ознаками (про почуття). Олександр Васильович потай стежив за Потьомкіним, і в його очах мимоволі проринав острах за людину, що, здається, навмисне хотіла себе заморити надмірною їжею (Добр., Очак. розмир, 1965, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 267.