ПРОРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. прорипля́ть, док.
1. неперех. Пройти, проїхати з рипом (див. рип1). Тиша була надзвичайна.. Цього вечора шляхом не прогуркотів і не прорипів жоден віз (Трубл., І, 1955, 41); Благополучно об’їхали [Сергій і Денис] склади, прорипіли мимо чорної ріки підвід (Тют., Вир, 1964, 148).
2. перех. і без додатка, перен., розм. Сказати різким неприємним голосом. Над столом висіла скляна булька на дроті, а засвітили, як завжди, підсліпувату лампу, що зразу почала чадіти. — Казав пан, кожух дам, — прорипів зловтішно член правління… (Панч, На калин. мості, 1965, 243).
3. неперех. Рипіти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 267.