ПРО́РУБ, у, ч.
1. Отвір, прорубаний у кризі замерзлої водойми; ополонка. Лисиця в прорубі впіймала велику щуку (Три золоті сл., 1968, 232); Біля прорубів гурт бабів шмаття пере (Кир., Вибр., 1960, 383).
2. рідко. Те саме, що про́різ 4. Широкий і приземистий будинок з сірими дерев’яними стінами та чорними прорубами вікон був схожий на великого крука (Чорн., Визвол. земля, 1959, 28); Вони [ворота] важко висіли в прорубі валу (Загреб., Диво, 1968, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 274.