ПРОСВА́ТАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до просва́тати. Євмен Скоряк дочки не віддав.. Не хочу, мовляв, щоб і дочка старців плодила.. Та й до того, вже ніби як і просватана Христя (Головко, II, 1957, 399); // у знач. ім. просва́тані, них, мн. Дівчина, яку просватали, і хлопець, за якого вона йде заміж. Далі дівчата, бачачи, що просватані собі сидять і опріч себе нікого не бачать і нічого, що біля них робиться, не чують, захотіли їх зачепити (Кв.-Осн., II, 1956, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 275.