ПРОСВІ́ТЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до просвіти́ти1. Клекоче Славута моторами, збиває просвітлену сонцем хвилю (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 147); Зняв [гуцул] крисаню, зачерпнув нею води й почав бризкати на дарабу. Другий бив по воді.., підіймаючи дощ бризків [бризок], просвітлених сонцем (Хотк., II, 1966, 381); // у знач. прикм. Вогник сірника пташиною забився в ліхтарі складених просвітлених долонь (Стельмах, II, 1962, 373).
2. у знач. прикм., перен. Сповнений радості, задоволення і т. ін. Вона стала на стежці перед Гризотою.. просвітлена (Речм., Твій побратим, 1962, 89); Гурій Степанович Комаренко зайшов у добре знайому їдальню якийсь особливо просвітлений, спокійний (Собко, Срібний корабель, 1961, 200).
3. у знач. прикм., перен. Який просвітлів, виражаючи яке-небудь (звичайно позитивне) почуття (про очі). Звернула [Маня] до нього своє бліде лице, з котрого засіяло тепер двоє прегарних, внутрішньою радістю просвітлених очей (Коб., III, 1956, 193); Художниця звела на Отаву просвітлені від стримуваного реготу очі (Загреб., Диво, 1968, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 278.