ПРОСВІТЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до просвітлі́ти. Вона встала, зняла з просвітлілого вікна затемнення (Ю. Янов., II, 1954, 71); Схопилась [Оля], долонями витерла очі, дивилась на нього. Втомлена, просвітліла, голубила його поглядом (Дор., Не повтори.., 1968, 25); Вона якийсь час дивилася мовчки на просвітлілі обличчя юнаків (Кол., Терен.., 1959, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 278.