ПРОСЛАВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРОСЛА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. просла́вляться; док.
1. Ставати славнозвісним, популярним, відомим завдяки чому-небудь. — Козакуйте ж, процвітайте Та й нам слави уділяйте. Козакуйте ж, прославляйтесь, На нас любо оглядайтесь (П. Куліш, Вибр., 1969, 347); Сей твір.. прославився як дуже вдатний (Л. Укр., IV, 1954, 134); [Поліна:] В тебе з дитинства талант. Могла би прославитись своїми піснями (Коч., II, 1956, 110).
2. рідко. Здобувати недобру славу. Чи хто Вам пише такі листи, як я? Певне ні, бо я вже прославилась далеко своїми листами, що в них ніколи нема того, що треба (Л. Укр., V, 1956, 296).
3. тільки недок. Пас. до прославля́ти 1, 2, 4. Пристрасно поетизується, звеличується [у народній творчості] безсмертний Ілліч, прославляються його немеркнучі ідеї (Нар. тв. та етн., 3, 1964, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 287.