ПРОСЛІ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ПРОСЛІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех. і неперех.
1. Дивитися на що-небудь, що переміщується, рухається. Старець прослідив очима барку, поки за скалою не сховалась аж у пристань (Фр., XI, 1952, 205).
2. Стежити за ким-небудь з метою його викрити, спіймати і т. ін. [Томко:] Одному тобі найкраще прослідити Микитюка, бо він не знає тебе (Ірчан, І, 1958, 176).
3. Вивчаючи, досліджуючи тощо, встановлювати хід розвитку, зміни і т. ін. чого-небудь. Батьків батько був у Лебедині шевцем. Материн батько був у Груні хліборобом. Глибшої генеалогії не довелося мені прослідити (Вишня, І, 1956, 3).
4. Іти слідом за ким-небудь. За нею ходив гречний молодець, слідив-прослідив аж до світлоньки (Чуб., III, 1872, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 288.