ПРОСО́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до просо́хнути. Довгим весняним ключем, як журавлі, пливли по небі хмари, недавно просохлий камінь білів на сонці (Коцюб., II, 1955, 360); Султан весело біг м’якою доріжкою, ще не всюди цілком просохлою на свіжих весняних вітрах (Крот., Сини.., 1948, 50); [Свічкогас:] Треба розвести [чорнило] І каламар просохлий цей наповнить (Коч., П’єси, 1951, 15); Дмитро повертався в село. На його обличчі з слідами просохлого поту.. лежала задума (Стельмах, II, 1962, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 292.