ПРОСТА́К, а́, ч.
1. розм. Простодушна, нелукава, трохи наївна людина. Дивакуватий і веселий Юрко — далебі не простак. Його дума важка і гостра, ритми серця тугі й напружені (Мушк., День.., 1967, 93); Іван вирішив не бути простаком і хитрощам священика протиставити хитрощі свої, хлопські (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 151).
2. театр. Амплуа актора, який грає простодушну, нелукаву, трохи наївну людину; актор, який виконує такі ролі.
3. заст. Простолюдин. Не дізнав [Іван] ані одної з тих прикростей, яких годі устерегтися кождому сільському простакові, котрий попаде на службу в панськім дворі (Фр., III, 1950, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 293.