ПРОСТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал. Простувати (у 1 знач.). Товариство На Січ прямувало І мене взяло з собою; І через Балкани Простали ми в Україну Вольними ногами (Шевч., II, 1963, 343).
◊ Проста́ти доро́гу кому — прокладати шлях кому-небудь. [Руфін:] Кожен Брут новому цезарю дорогу простав, та ще й не ліпшому (Л. Укр., II, 1951, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 294.