ПРО́СТИНЯ́, про́стині́, ж. Те саме, що простира́ло. Зосталася сама мати і почала перестилати маленьку постілоньку: перебила подушку, заслала простинею, покрила коцем (Мирний, І, 1954, 323); Укрита простинею, горілиць лежить в постелі Людмила (Головко, І, 1957, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 297.