ПРОСТИРА́ТИСЯ, а́ється, недок., ПРОСТЕ́РТИСЯ, тре́ться, док.
1. Займати який-небудь широкий простір. Перед очима простиралося неоглядне море (Жур., Звич. турботи, 1960, 39); Попід лісок простерлася широкотрависта сіножать, повна квітів (Кобр., Вибр., 1954, 156); Дивно йому — зникло зелене море лісів, перед ним простерлась гола, дика пустиня (Кол., Терен.., 1959, 308).
2. Простягатися, витягатися в якому-небудь напрямку (перев. про руку). Сотні рук простерлися до блідих уста-башів [цехмістрів], перед якими стоять ремісники, понуривши очі у землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 448).
3. Лягаючи, простягатися де-небудь, на чомусь. Багаття розводять [троянці], Стравою потім підживлюють сили; простершися в травах, Ласують давнім вином (Зеров, Вибр., 1966, 227).
4. рідко. Те саме, що поши́рюватися 3. — На тихе вінчання жалоба не простирається (Вільде, Сестри.., 1958, 422).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 298.