ПРОСТУПИ́ТИ1 див. проступа́ти.
ПРОСТУПИ́ТИ2, ступлю́, сту́пиш; мн. просту́плять; док., розм. Пройти з трудом; проштовхатися. * Образно. [Деїфоб:] Се чисте горе: брат — пророк, сестра — пророчиця, нема де проступити у власнім домі за віщунством рідних (Л. Укр., II, 1951, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 305.