ПРОСТУ́ПОК, пку, ч. Вчинок, що порушує які-небудь норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина. Всі стали віщувати йому лиху долю за його злобні проступки, а найпаче же за те, що підстрелив паламаревого бузька (Ков., Світ.., 1960, 124); За невиконання статутних обов’язків та інші проступки член або кандидат у члени партії притягається до відповідальності і на нього можуть бути накладені стягнення (Статут КПРС, 1971, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 306.