ПРОСТІ́НОК, нка, ч. Частина стіни між прорізами вікон, дверей. До світлиці притикає скілька [кілька] бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок; простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів (Л. Укр., II, 1951, 341); Товариші стали в простінках між чотирьох вікон і щільно повлипали до стін (Епік, Тв., 1958, 295); // Частина стіни між чим-небудь. Яринка одірвала стомлені очі від книжки, глянула в простінок поміж дверима та мисником (Коз., Блискавка, 1962, 233); Між порожньою книжковою шафою і канапою у простінку висів телефон (Мур., Бук. повість, 1959, 210); // рідко. Те саме, що перегоро́дка 1. Навшпиньках зайшов [Боровий] до свого закутка. За диктовим простінком давно вже спала господарка його кімнати (Грим., Незакінч. роман, 1962, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 298.