ПРОСУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСУШИ́ТИ, сушу́, су́шиш, док., перех. Робити що-небудь сухим, позбавляти вологи; висушувати. Горіхи просушують, видаляють лушпиння, товчуть в мармуровій ступці разом з цукром (Укр. страви, 1957, 287); Хома запевняв майора, що канат лежить у нього чин чином у передку. — Допіру оце просушував усе і його просушив… (Гончар, III, 1959, 203); Кілька [робітників] пішло до кухні, де варилося, щоб біля теплої печі ліпше просушити онучі (Кобр., Вибр., 1954, 126); Збирати цибулю треба, коли листя зовсім засохне, просушити в полі, а в дощову погоду — під навісом (Хлібороб Укр., 5, 1969, 21); // Провітрюванням позбавляти плісняви. На дворі, якось опівдні, Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти (Гл., Вибр., 1951, 151); Щоб позбутися плісені у погребі, його слід просушити, а потім обмазати розчином вапна (Роб. газ., 11.Х 1974, 4); // Випаровувати (воду, вологу). Зранку було ще холодно, але, скоро сонце обігріло трохи повітря і просушило росу, ми, діти, зібралися до забави (Фр., І, 1955, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 308.