ПРОТЕСТА́НТ, а, ч.
1. Особа, що сповідує протестантизм; прихильник протестантизму. Протестанти — християни, що не тримаються ні греко-, ні римсько-католицької віри (Л. Укр., VIII, 1965, 183); Януш Радзівілл, як протестант, міг би на цій відправі арцибіскупа [архієпископа] не бути (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 412); На українсько-білоруському грунті склався досить міцний блок православної громадськості з протестантами різних течій у боротьбі проти Ватікану та його породження — церковної унії (Рад. літ-во, 10, 1971, 31).
2. розм. Той, хто протестує проти кого-, чого-небудь. [Олізар:] Скрізь, де я не чув, люди малюють його [Кармелюка] як борця за волю і правду, як протестанта проти панщини (Вас., III, 1960, 390); Довго-довго згадували люди Самуся — палкого бунтаря, Віщуна і протестанта (Криж., Калин. міст, 1940, 84); Серед типів епохи 60-80 рр., створених І. Нечуєм-Левицьким, перше місце посідає Микола Джеря. Це протестант — гордий і сміливий представник нового молодого покоління селян, що вже не мириться з кривдою (Вітч., 9, 1968, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 313.