ПРОТИ́ВНИК, а, ч.
1. Той, хто вороже, негативно ставиться до кого-, чого-небудь, протидіє комусь, чомусь. Противники моїх думок не вгавають і рвуть їх і мене особисто з усіх боків (Драг., II, 1970, 315); Філіпчук глянув на Бронка поглядом, сповненим такої ненависті, що Бронкові мимохіть спало на думку: цього противника можна тільки недооцінити, але ніколи не переоцінити (Вільде, Сестри.., 1958, 493); Байрон і Гюго, Гейне і Петефі — запеклі противники сучасного їм політичного і соціального укладу, антинародного за своєю суттю (Рильський, IX, 1962, 170); Марксистсько-ленінське вчення, яке довело свою правоту і життєву силу, розвивається, мужніє і міцніє в рішучій боротьбі з своїми ідеологічними противниками (Ком. Укр., 5, 1968, 26).
2. збірн. Вороже військо, ворожі збройні сили; ворог. Червоноармійська частина в двадцяти верстах з боями тримала місто, а Левченко дістав завдання ліквідувати рештки противника біля села Гілківці (Мик., II, 1957, 274); Вся галявина.. прострілювалася противником з кулеметів (Гончар, III, 1959, 49); Висока активність нашого Військово-Морського флоту постійно тримала противника в напрузі (Ком. Укр., 5, 1970, 63).
3. Той, хто виступає проти іншого у бійці, поєдинку і т. ін. Звиваючися змією, намацав опришок ніж у ремені. Витяг його тепер і повхнув [штрикнув] ним противникові у живіт (Хотк., II, 1966, 200); // Суперник у спортивному змаганні, грі. — Грав я у футбола. Голкіпером був. Противник у нас був серйозний — команда Тимка Квасолі (Донч., VI, 1957, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 316.