ПРО́ТИРКА, и, ж.
1. спец. Пристосування для протирання каналу ствола вогнепальної зброї. Роман довго порпається в кишені, намацує там металеву маслянисту протирку і, обернувшись до стіни, неквапом щось шкребе на ній протиркою, наче цвяхом (Гончар, III, 1959, 154).
2. розм. Ганчірка для протирання чого-небудь.
ПРОТИ́РКА, и, ж. Дія за знач. протира́ти, проте́рти. Дагаров обірвав розмову.., а решта [солдат] жваво запрацювала над протиркою рушниць (Панч, І, 1956, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 320.