ПРОТО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОТОПИ́ТИ, топлю́, то́пиш; мн. прото́плять; док., перех. і неперех.
1. Розпалювати і підтримувати вогонь у печі, грубці і т. ін., обігріваючи приміщення; топити. Він жив по-холостяцькому,.. коли протоплював плиту і грів чай, а частіше в нетопленій кімнаті лягав у холодну постіль (Чорн., Потік.., 1956, 364); Каже [баба]: — Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити (Укр.. казки, 1951, 290); — Ідіть, вдово, нам з дочкою поможіть, Дамо взимку вам чим хату протопить (Манж., Тв., 1955, 241); — Батько залагодять дірку… холодно — нехай протопимо грубу… (Кос., Новели, 1962, 24); Роздобувала [Марія Степанівна] паливо, щоб протопити в хаті (Ткач, Плем’я.., 1961, 10).
2. Топити (див. топи́ти1) якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 324.