ПРОТО́ПТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до протопта́ти. Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? (Шевч., І, 1963, 336); Остап ішов навпростець, минаючи вузькі, криві стежки, протоптані товаром і пастухами (Коцюб., І, 1955, 338); Він непевно ступав ногами, наче не просто собі йшов, а намагаючись обов’язково попадати ногами в протоптані сліди Сахновського (Головко, II, 1957, 185); В кращих, коронних своїх творах Павло Тичина вмів піднятись на ті верховини, куди не було протоптаних його попередниками стежок (Літ. Укр., 2.ІІ 1971, 3); Ворог рубатиме втікачів, наздоганяючи їх по протоптаному снігу (Ле, Наливайко, 1957, 95); // прото́птано, безос. присудк. сл. Данило луками якраз і не радив іти. Тудою після недавнього снігопаду ще й сліду, мабуть, не протоптано (Головко, А. Гармаш, 1971, 253).
◊ Іти́ (піти́) прото́птаною сте́жкою див. сте́жка.
2. у знач. прикм., розм. Який протоптався, став дірявим від довгого ходіння. Протоптані черевики; Протоптаний килим.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 324.