ПРОТО́ЧИНА, и, ж.
1. Отвір, проточений, проїдений (червами, комахами, гризунами і т. ін.). Килим з проточинами.
2. Отвір, проточений, промитий водою; місце, в якому вода протікає звідкись. В великі дощі в моєму номері через проточини текла вода (Н.-Лев., II, 1956, 394); Вони не тільки дісталися до підніжжя муру, але без перешкод підкотили туди діжку пороху. Але в проточину вона не пролізала (Тулуб, Людолови, II, 1957, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 325.