ПРОТУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПРОТУПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док.
1. Док. до тупоті́ти, тупота́ти 1. Щось протупотіло повз вікно (Л. Янов., І, 1959, 254); Протупотить роз’їзд по вулиці й стихне (Головко, II, 1957, 360); Важкі кроки протупотіли за стіною (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 22); // безос. Двоє верхівців промчали шляхом. Протупотіло, завмерло (Гончар, II, 1959, 91).
2. Тупотіти, тупотати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 327.