ПРОХО́ЖИЙ, а, е.
1. Який іде куди-небудь повз когось, щось. [Стеха:] Тут, тут його дожидатиму!.. Він скоро повинен бути: чула я сама, як розказував якийсь прохожий чоловік, що обминув Андрія по цей бік Миргорода… (Кроп., І, 1958, 482); Зчинилася в Семеновій хаті така сварня, що прохожі люди приоста-вали й слухали (Март., Тв., 1954, 106); Питає Павло в прохожого чоловіка: — Це Троянівка? (Тют., Вир, 1964, 285).
2. у знач. ім. прохо́жий, жого, ч.; прохо́жа, жої, ж. Людина, яка йде куди-небудь повз когось, щось. Яблуні, груші, черешні.. схилялись над тротуаром, зачіпаючи прохожих за голови (Н.-Лев., І, 1956, 348); Прохожі під парасолями йшли спішно кожний у свій бік (Фр., VI, 1951, 169); Він одразу помітив вдалині середнього на зріст чоловіка. Прохожий ішов повільно, часом навіть зупинявся (Тулуб, В степу.., 1964, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 340.