ПРОХОЛО́НУТИ і рідко ПРОХОЛО́ТИ, о́ну, о́неш; мин. ч. прохоло́нув, нула,ло і прохоло́в, ло́ла, ло; док. Те саме, що охоло́нути 1, 2. — Жане, твій борщ прохолоне… (Коцюб., II, 1955, 385); Бідкалася [Аксинья], що перестоїть печеня, й прохолонуть пухкі недільні пиріжки (Тулуб, В степу.., 1964, 415); Бій тривав з самого ранку, вже кілька годин. Гармати не встигали прохолонути (Сміл., Пов. і опов., 1949, 269); В хаті, певно, вранці топилося, та од печі віє зимою, вона давно прохолола (Мас., Під небом.., 1961, 30); Пробігавшись по садку, трохи прохолола [Прокоповичка] й заспокоїлась (Н.-Лев., III, 1956, 65).
◊ І (й) слід прохоло́нув (прохоло́в) див. слід1; При́страсті прохоло́нули див. при́страсть; Прохоло́ло (прохоло́не) се́рце див. се́рце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 341.