Слово "прохід" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПРОХІ́Д, хо́ду, ч.

1. Дія за знач. прохо́дити 1, 3, 6.

2. Місце, де можна проходити, просуватися, проникати крізь що-небудь, між кимсь, чимсь. Молоді хлопці й дівчата бігають в проходах межи лавками, розносячи воду, напої, наїдки, квітки (Л. Укр., II, 1951, 510); Дим почав клуботатись над припічком, шукав проходу (Мирний, III, 1954, 11); Наші сапери робили проходи в мінному полі (Ю. Янов., II, 1954, 13); Нарешті впала остання перепона. Вода з страшною силою ринула у вільний прохід (Десняк, Десну.., 1949, 270); // Канал, частина порожнистого органа (в живому організмі). Носоглотковий прохід; Слуховий прохід.

Дава́ти (да́ти) прохі́д — відсторонятися, звільняти дорогу, щоб дати кому-небудь можливість пройти; Загоро́джувати (загороди́ти) собо́ю прохі́д див. загоро́джувати.

∆ За́дній прохі́д див. за́дній.

Не дава́ти (не да́ти) прохо́ду: а) загороджувати дорогу комусь; б) надокучати чим-небудь комусь. Покойові їй проходу не дають: пройде вонаочима так і проводять, за спиною регочуть (Мирний, IV, 1955, 233); З кожним кроком до лісу у хлопця дужче й дужче калатає серце. Але зупинитись не можнапізно! Засміють, проходу не дадуть! (Донч., VI, 1957, 22); Нема́ прохо́ду: а) неможливо пройти десь. Коні спинилися. Проходу берегом далі не було (Ільч., Серце жде, 1939, 434); б) хто-небудь надокучає комусь. Ну й зашуміло село, коли розбовкав скрізь Косован, як я його від Смолюка врятував. Вийшов я вранціпроходу нема (Мур., Бук. повість, 1959, 171).

3. спец. Процес знімання одного шару металу. Глибина різанняце товщина шару металу, що зрізується за один прохід різальним інструментом (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 21).

4. діал. Прогулянка. Поговоривши з гістьми, пан директор.. вийшов на прохід у село (Мак., Вибр., 1954, 20); Робили ми чимало проходів, раз заїхали високо на гору Німчич (Л. Укр., V, 1956, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 336.