ПРОЦВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЦВІСТИ́, іту́, іте́ш, док.
1. розм. Розквітати або вкриватися квітами; цвісти. — Скажи ж мені правду, Зелена діброво, Що найранше [найраніше] в світі процвітає: А чи василечки, А чи барвіночок, А чи тая повненькая рожа? (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 32); Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Шевч., II, 1963, 12); Серед кущів на вогкій землі процвітав шафран (Коцюб., III, 1956, 137); Між камінних мурів за штахетом Округлих яблунь темний кущ процвів (Зеров, Вибр., 1966, 33); Щедрі, родючі землі, над якими раз у раз висіла загроза посухи, звеселяться і процвітуть (Рильський, III, 1956, 27); * Образно. В серці розкішна цвіте-процвітає Злотистая квітка-надія (Л. Укр., І, 1951, 51); У шибках процвіте цілий рій цікавих очей — синіх, сірих, карих… (Вас., II, 1959, 85); // Виділятися яскравою барвою на фоні чого-небудь. Подаль од ліжка Павлютиха процвітає, червоновида,.. поважна (Вовчок, VI, 1956, 221).
2. перев. недок. Успішно розвиватися, маючи сприятливі умови для розвитку, розквіту. Ремесло Хаїма процвітало під справною рукою Невеличкого (Фр., VIII, 1952, 289); Трудящі України не пошкодують сил, щоб процвітала й міцніла наша Батьківщина (Ком. Укр., 5, 1967, 11); Пристосовуючись до умов існування, шляхом природного добору дрібних мутацій, окремі види тварин чи рослин процвітали й швидко розмножувались (Знання.., 4, 1968, 6); Жить. Боротись. Знемагати. Підійматись. Далі йти. Щоб могло життя багате Процвісти (Шер., Дорога.., 1957, 11); // розм. Жити щасливо, в достатку, в славі тощо. — Козакуйте ж, процвітайте, Та й нам слави уділяйте (П. Куліш, Вибр., 1969, 347).
3. тільки док. Цвісти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 343.