ПРОЦІ́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до проціди́ти. Приношу раз молочко в хатину, а Гриць.. забрав з рук просто і не проціджене.. п’є (Ле, Мої листи, 1945, 71); Обійшовши машину, відчинив [юнак] дверцята праворуч. Дочулося іронічне, проціджене крізь зуби: — Прошу-с! (Речм., Твій побратим, 1962, 20).
2. у знач, прикм. Який процідився (у 1 знач.) крізь що-небудь. Маркушевський став посеред кімнати, червонаве світло, проціджене крізь портьєри, забарвило в кривавий колір його точене, смагляве обличчя (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 344.