ПРОЦІЛО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм.
1. Цілуючи, порушувати цілісність чого-небудь. [Явдоха:] Та годі-бо, ще й щоку процілуєте, буде дірка (Кроп., II, 1958, 362); * Образно. На шибці ясніє цятка. Щось гаряче, щось золоте продирає, прогризає в замурованій шибці дірочки, проціловує (Вас., II, 1959, 213).
2. тільки док. Цілувати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 345.